Всеукраїнське товариство імені Тараса Шевченка

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ
До 140-річчя "Просвіти" 

27 листопада у виставковій залі Запорізької обласної організації Національної спілки художників України урочисто відкрилася виставка робіт художників Станіслава Шинкаренка та Івана Василенка. Виставлено понад сто картин митців. Історія нашого краю, закарбована в мистецтво.

Голова Запорізької організації НСХУ, заслужений художник України Ірина Гресик, дочка Станіслава Шинкаренка, яка вела це свято, зазначила, що виставка завершує низку заходів, приурочених 75-ій річниці вшанування жертв Голодомору. На представлених полотнах обох художників можна побачити багато сюжетів, присвячених цій трагічній темі. Ідея організації виставки належить голові Запорізької обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта», кандидату філологічних наук, доценту Запорізького національного університету Тарасу Шевченку, який був знайомий із обома художниками. читати далі >

На відкритті виставки присутнім були презентовані альбоми картин художників виготовлені силами Запорізької "Просвіти". Ознайомитись з цими альбомами можна нижче.

Станіслав ШИНКАРЕНКО
    с.1

Іван ВАСИЛЕНКО
  с.1
Станіслав Гаврилович ШИНКАРЕНКО - член Спілки художників із 1961 року. 1955 року він із відзнакою закінчив Дніпропетровське художнє училище. Із цього часу жив і працював у Запоріжжі. Митець Шинкаренко відчував себе художником-громадянином, нащадком запорожців, сином своєї землі, намагався осмислити її історію від скіфських до давньоруських глибин у картинах 60-80-х років - «Навала» (1960), «Київська Русь» (1970-71); через козацькі образи – «Іван Сірко» (1976); через трагічні сторінки в історії ХХ століття – «Тумани 33-го» (1988), «30-40-ві» (1989), «Затемнення» (1989).
Улюбленим жанром митця був натюрморт. Шинкаренкові картини оспівують життя, красу й різнобарвність світу, нестримний біг пір року із незмінним приходом весни й літа, коли квітне, буяє, а потім дарує свої плоди наша земля. Це – «Червона калина» (1984), «Натюрморт із жінкою» (1985), «Диня з яблуками» (1985), «Квіти» (1986), «Гриби» (1987), «Бузок» (1990). Ставши досвідченим майстром, створює натюрморти-картини, які через предмети, образи передають історичну епоху, відображують український національний колорит - «Вересень» (1985), «Пам’яті брата Степана» (1987).

Народився живописець 17 листопада 1922 року в селі Роздол на Кіровоградщині. Він був молодшим сином у багатодітній родині сільського коваля. Одне з ранніх вражень художника – втеча його батьків із рідного села з малими дітьми холодної ночі 1933 року від голоду й виселення. Родина переселилася в Запоріжжя й мешкала на Вознесенівці.
До війни, як і багато інших запорізьких художників, Станіслав Шинкаренко відвідував заняття в студії образотворчого мистецтва при Палаці піонерів у Івана Федяніна. Потім була війна, вигнання на примусові роботи в Німеччину, звільнення й служба у лавах Радянської Армії, нелегке повернення додому після закінчення служби.

Станіслав Шинкаренко був вимогливим до себе й інших, людиною з почуттям гумору. Громадська робота органічно входила в його життя. Він – один із організаторів Запорізької обласної організації Національної спілки художників України 1962 року. Обирався членом її правління, очолював живописну секцію. Будучи членом правління Запорізької обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта», брав активну участь у підготовці відзначення 500-річчя Запорозького козацтва.
Коли було створено Запорізький художній музей, Станіслав Шинкаренко – один із перших художників, хто подарував у його фонди свою картину «Медсестра», яка була презентована на багатьох виставках і визнана однією з кращих на той час. Нині у фондах музею вісім полотен художника. Він подарував також 20 своїх робіт Сумському художньому музею, коли його було засновано.

Помер Станіслав Шинкаренко 4 червня 1991 року.
1993 року відбулася посмертна виставка художника в Запорізькому художньому музеї, присвячена 70-річчю з дня його народження.

Іван ВАСИЛЕНКО народився на Полтавщині у 1922 році в козацькій родині. В 1933 році родина переїздить до Запоріжжя. З травня 1942 по травень 1945 – на фронті. Три рази був поранений. В 1948-54 роки навчався у Казанському художньому училищі.

З 1965 року – робота в Запорізьких майстернях художнього фонду України. В 1971 році прийнятий до Спілки художників. За роки творчої праці створив монументальні образи в архітектурі, мозаїці, рельєфі: “Дума про трьох братів Азовських”, “Запорозька Січ”, “Славутич”, “Декоративні рельєфи” за народними мотивами, декоративний фріз “Легенди про Хортицю”, декоративний рельєф з алюмінію “Тарас Бульба”, серія монументальних робіт “За народними мотивами”, графічні серії “Дніпрогес ІІ”, “Коксохім будується”, “Портрети будівельників”, “Портрети солдатів другої світової війни”. За роки праці створені графічні роботи, пейзажі Запорожжя, Чеонігівщини, о.Хортиця. Виконав конкурсні проекти в співавторстві з А. Заярченко та архітектором Г. Федоткіним “Апостол”, історико-меморіальний комплекс з пам’ ятником Т. Шевченку в центрі міста. Був представлений на обласних, всеукраїнських, зональних виставках. Персональні виставки: в 1960, 1977, 2004 роках.

І. Василенко виступає в пресі за збереження історичної спадщини Запоріжжя, встановлення пам’ ятних знаків, будівництво пам’ ятників жертвам голодомору та репресій. Брав участь у першому піднятті Українського Прапору над будинком обласної ради до Дня незалежності України. Член "Просвіти", козак Хортицького куреня.