ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ
|
|
Всеукраїнське товариство імені Тараса Шевченка
ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ |
|
|
Газета Запорізького обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка |
№1(25) січень 2006 |
 |
|
 |
|||
|
|
|||
Тарас Шевченко і мовиНайвеличнішою постаттю в історії України, таким як Мойсей в євреїв, є Тарас Шевченко. Його "Кобзар" - це, так би мовити, священна, релігійна книга українців, наше національне Євангеліє. Творчість Т. Г. Шевченка завжди була й буде провідною зіркою для українського народу - є такий, хоч у паспортах і свідоцтвах нам і внукам нашим перестали писати, що ми - українці!Деякі сучасні політикани в Україні стверджують, начебто Тарас Шевченко був прибічником державної двомовності, бо написав повісті, поеми "Тризна", "Слепая", писав щоденник, деякі листи російською мовою. Але є ще приклади, коли українські письменники, вчені писали латинською мовою, польською, німецькою, французькою, арабською. Т. Г. Шевченко, окрім рідної української, досконале володіння якою - поза сумнівом, іще володів російською, читав і розумів польську і старослов'янську, підписи і пояснення під офортами 1844 року писав українською й французькою. Проте володіння людиною, окрім рідної мови, ще, в тій чи іншій мірі, однією, двома чи багатьма мовами не дає підстав стверджувати про двомовність чи багатомовність держави. Так само як і наявність у державі носіїв різних мов не є підставою для введення другої чи багатьох державних мов. Швейцарія є конфедерацією, об'єднанням трьох різномовних державних утворень - кантонів. Російська Федерація, маючи у своєму державному тілі багато мільйонів представників споконвічних неросійських народів, не збирається вводити ще одну чи дві -три державні мови. Так само Ізраїль не збирається вводити другу державну мову - арабську, яка є також семітська. До речі, гуляйпільські євреї, перш як виїхати в Ізраїль, вивчили за декілька місяців (не років!) державну мову Ізраїлю - іврит, мову, яка є дуже далека від української і російської і була мертвою, не розмовною. США, маючи у своєму складі багатомільйонні кількості німецькомовних та іспаномовних громадян, також не вводять додаткові державні мови. Твердження, що українська мова є незрозумілою для російськомовних в Україні, не витримує критики простим підрахунком спільної лексики. За дослідженням сучасних науковців в українській та російській мовах - 62% спільної лексики (слів), зокрема, 44% морфемнототожної та 18% морфемноподібної (дивись ж-л. "Київський університет", № 2, 1999 рік). Відсоток подібності, наприклад, французької та італійської мов ще більший - 70%. Але це не є підставою для введення у Франції другої державної мови італійської, чи в Італії - французької, хоч колись це були провінція й метрополія Римської імперії. Для спростування спекуляцій російськомовними творами Тараса Шевченка наведу рядки його листів, які свідчать про ставлення Шевченка до рідної української мови, до російської, яка була державною мовою Російської імперії, до своїх творів, написаних російською мовою. До речі, Шевченко не називав мову у листах "російською" чи "руською". У листі до рідного брата Микити 15 листопада 1839 року Т. Шевченко прохає його: "Та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому, Бо москалі чужі люди, тяжко з ними жити; Немає з ким поплакати, ні поговорити. Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово..." У листі до брата 2 березня 1840 року. Т. Шевченко висловлюється щодо суржику. "Брате Микито, треба б тебе полаять та я не сердитий... Я твого письма не второпаю. Чортзна по-якому ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському - ні се ні те, а я ще тебе просив, щоб ти писав по-своєму, щоб я хоч з твоїм письмом побалакав на чужій стороні язиком людським". У листі до кубанського отамана Якова Кухаренка 30.09.1842 року Тарас Шевченко пише: "Переписав оце свою "Слепую" та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом. Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо, ...не хочеться, дуже не хочеться мені друковать "Слепую", але вже не маю над нею волі, та цур їй, а обридла вже вона мені". Це колосальний урок, поданий Тарасом Шевченком, урок, на жаль, не засвоєний багатьма нашими сучасниками. Відповідь на питання, чому він дещо написав російською, знаходимо у його листі до Г. С. Тарновського, 25.01.1843 року. "(Пишу) по-московському скомпоновану. Щоб не казали москалі, що я їх язика не знаю". Ще 150 років тому назад Тарас Шевченко мов би передбачав сьогоднішній рівень навчання українців в Україні рідної мови: "В школе нас всему, совершенно всему научат, кроме понимания своего милого родного слова" - повість "Прогулка..."1856-58 р.р. У листі до А.О. Козачковського 14 квітня 1854 року Т. Шевченко характеризує українську мову ще й так: "наш задушевний, прекрасний язик" (слова: мова, язик, слово Шевченко використовував рівнозначно, синонімічно). Тож якби ми вчились ТАК, ЯК ТРЕБА... А то поздоровляють мене, спасибі їм, дві учениці із Гуляй-пільської ЗОШ № 4 (українською мовою навчання), з днем захисника Вітчизни, підписують красиву листівку з гербом України, і підписують чомусь російською, начебто вони десь із Суздаля чи Тули і не вчили десять років українську. Постає питання, чи навчили учителі й суспільство їх любити свою мову, чи виховали в учнів своїх святу любов до рідної мови? Адже той, хто не любить свої мови, своєї Вітчизни - той ніколи не любитиме чужої. Та й чи морально, не люблячи своє, рідне, любити чуже? Сьогодні багато хто намагається вирішувати питання мовних стосунків в Україні не з українських, патріотичних, державницьких позицій. Найелементарніше цю проблему свого часу вирішив Тарас Шевченко: " У їх народ і слово, і у нас народ і слово". (Передмова до " Кобзаря", том 6; 08.03.1847 р.). Це є формула української державності, формула української незалежності. Ця формула справедлива для будь-якого народу. Тарас Шевченко - це висота національної гідності, до якої раніше чи пізніше прагнутиме кожен українець. Ставлення кожного громадянина до української мови - це його ставлення до української держав-ності, до української незалежності. Шанувати її - це обов'язок вірності і вдячності землі, на якій живеш. В. КОРОСТИЛЬОВ, учитель. м.Гуляйполе. |
|||
|
|
|||
Думки П.Куліша про повісті Т.ШевченкаНапевно немає жодного українця, який не знав би, хто такий Тарас Шевченко. Але не всі знають, що Кобзар Дармограй - це псевдонім Т.Шевченка, яким він підписав свої повісті, написані російською мовою. Як відомо, його було засуджено і заборонено писати і малювати. Тому ці повісті він і написав чужою мовою під псевдом. Ними є "Художник", "Наймичка", "Варнак", "Княгиня", "Музика", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята", "Мандрівка з приємністю та й не без моралі" та ін. Читаються вони як документальний матеріял про поетове переживання та його філософічні, мистецькі та соціяльно-політичні погляди.Тарас Шевченко, вийшовши на волю і чекаючи в місті Нижньому Новгороді документів про звільнення, хотів видати повісті друком і звернувся в тій справі до свого друга Пантелеймона Куліша. П. Куліш хотів поставити ім'я Т. Шевченка на українську височінь недосяжну, з цього погляду російські повісті не радив друкувати. Т.Шевченко питав П. Куліша його думки. Він писав: "Навчи ти мене, будь ласка, що мені робити з руськими повістями! У мене їх десятків коло двох набереться. Затопить грубу шкода: багато праці пропаде. Та й грошей би хотілося, бо тепер вони мені дуже потрібні. Порадь, будь ласка, що мені робить?". Куліш листом йому відповів: "Про московські ж повісті, скажу, що зневажаєш Ти себе ними перед світом, та й більше нічого... Якби в мене були гроші, я б у Тебе купив їх усі й спалив". Т. Шевченко послухався П. Куліша й ніколи за життя не дав їх до друку. ("СВОБОДА", №13) |
|||
|
|
|||
Нас мало, |
ІНФОРМУВАТИ - ЗНАЧИТЬ ФОРМУВАТИ (лат.: informo - роз'яснюю, formo - утворюю) З ухваленням рішення Вищого адміністративного Суду 25 квітня відійшли у минуле чергові вибори. Для просвітян це не завершення і не початок праці, це - продовження, образно кажучи, довгої й важкої борозни на нашій південноукраїнській цілині. Але час розставляє для нас нові орієнтири. Наприклад, вже стало очевидним, що комуністична ідеологія, яка упродовж століття була головною загрозою не лише Українській Незалежності, а й світовій цивілізації, відмирає. Свій вирок злочинній комуністичній теорії й практиці побудови суспільства висловили нещодавно Європейські Нації в рішеннях ПАРЄ. Засудили компартію на минулих виборах і ми, українські громадяни (1998 рік - 25%; 2002 рік - 20%; 2006 рік - усього 3,66% голосів виборців). Отже, зважаючи на нові історичні обставини та твердо тримаючись "борозни" статутних норм, ми маємо критично поглянути на ситуацію у міському об'єднанні, порадитися у просвітянських осередках про зміну форм і напрямків нашої роботи. |
||
ОРГАНІЗАЦІЙНА РОБОТА - ОСНОВА НАШОЇ ДІЯЛЬНОСТІДо такої розмови постійно закликає просвітян керівництво Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка і вказує нам на "небезпеку перетворення частини осередків на своєрідні клуби просвітян".Для успішної роботи будь-якого громадського об'єднання потрібні активні члени, компетентні лідери й нові ідеї. Наприклад, як краще розповісти мешканцям Запоріжжя про злочини Леніна й Дзержинського, "героїзм" панфіловців і Павлика Морозова, про інших персонажів радянського минулого, імена яких поки що вписані у назви вулиць і площ нашого міста? Адже інформувати значить, у підсумку, - формувати свідомість. Але все це - і активність, і компетентність, і свіжі ідеї - не дадуть результатів, якщо осередки і об'єднання будуть слабо організовані: якщо люди не розумітимуть свого завдання і своєї відповідальності, якщо інформація про роботу керівництва й ухвалені рішення не буде адресною, своєчасною і прозорою. Тому припинімо вже дискусію про необхідність перереєстрації осередків. Врешті, нехай залишаться безцінним резервом "Просвіти" десятки наших симпатиків, які не сплачують внесків, не мають часу, ідей, енергії для участі (регулярної) в житті "Просвіти". Але вони люблять Україну, рідну мову - це теж українські патріоти. Члени ж "Просвіти" будуть жити за Статутом: підтримувати (посильно) організацію внесками, виконувати доручення, звітувати про свою роботу. І щоденно вчитися спілкуванню - умінню говорити і слухати. Бо яке наше завдання? Поширення рідної мови чи власних емоцій?... Погляньмо у протоколи зборів міської Просвіти 10-літньої давності (1996 рік), які проблеми тоді ми намагалися вирішити: "…Досвід виборів, підсумки діяльності первинних осередків виявили ряд недоліків. Серед них на перше місце слід поставити невміння спілкуватися. А це ж основа нашої роботи: культура спілкування, уміння володіти аудиторією. А про яку просвітницьку роботу можна говорити, коли до слова стає іще одна "родичка Кайдашихи"?.." Отже час вимагає не лише зміни "форм інтелектуального спілкування" - час вимагає радикальних організаційних рішень. Досить вже спостерігати змагання любителів споминів, озброєних "революційною" риторикою. Для декого з них невроз заміняє в наш непевний час монастир, де зазвичай знаходять притулок слабкі й зневірені у житті люди (думка психолога З.Фрейда). Це мають враховувати голови осередків, коли формують тематику лекцій, коли залучають до роботи нових членів. А роботи у нас, як мовиться, непочатий край… ІНФОРМУВАТИ - ЗНАЧИТЬ ФОРМУВАТИІснує ціла низка гострих питань історії й сьогодення, відповідь на які розмежовує громадян України кольорами протистояння: "помаранчевий" - "голубий". Зумовлено це, переважно, недостатньою поінформованістю наших співгромадян.Наприклад, у питаннях: 1. Небезпека введення в Україні двох державних мов. 2. Визнання боротьби ОУН-УПА боротьбою за незалежність України. 3. Утворення Української помісної православної церкви. 4. Рух України до НАТО та Євросоюзу. 5. Ставлення до радянського періоду в історії України, до свят, назв, символів неіснуючої держави СРСР і тоталітарного режиму. Останнє вже було темою звернень "Просвіти" до міської влади, але незайве повторити. Злочинна комуністична ідеологія відходить у минуле, та символи її все ще залишаються на постаментах, в назвах вулиць і площ, на фасадах будинків. Влада пояснює: "Ето наша історія, ето шедеври монумєнтального іскуства". Вивчаймо ці "історичні шедеври" тоталітаризму і розповідаймо про них постійно й широко, бо інформувати - значить формувати. Наприклад, влаштуймо "свято вулиці Дзержинського" і нагадаймо запоріжцям слова організатора "червоного терору": "Для розстрілу нам не потрібно ні доказів, ні допитів, ні підозр. Ми вважаємо за потрібне і розстрілюємо, ось і все"… Нагадаймо і владі, що у Запоріжжі й досі немає пам'ятника жертвам більшовицького терору і Голодомору. Патріотична громада на чолі з Народним Рухом ушановує імена загиблих біля каменя на місці масових розстрілів, неподалік від величного пам'ятника "кривавому" Феліксу. Перелік питань, із яких триває і навіть загострюється регіональне протистояння, цим, на жаль, не вичерпується. Позиція ж владної команди (як у центрі, так і на місцях), роздертої внутрішніми протиріччями, з багатьох питань однозначно не сформульована і кожного разу є PR-складовою депутатської діяльності. Це аж ніяк не наближає нас до суспільного примирення. Ось чому просвітницька робота як широка громадська ініціатива (а не лише як тема засідань "клубу просвітян") надзвичайно важлива. І якщо для інформаційної підтримки акцій "Просвіти" необхідно буде переглянути формат нашої газети, збільшити кількість листівок - це лише примножить наші зусилля. "А ДЕ Ж ТО СЛОВО, ЩО ЙОГО ТАРАС КОЛО ЛЮДЕЙ ПОСТАВИВ НА СТОРОЖІ?"Утвердження української мови як єдиної державної в усіх сферах життя є першим серед завдань Товариства "Просвіта".Відшукати у південному промисловому Запоріжжі - столиці козацтва - сферу життєдіяльності, де б не довелося, слідом за Ліною Костенко, прислухaтися: "А де ж то Слово?.." - неможливо. Державна влада і бізнес, театри й кіно, дитсадки, школи й університети, газети, радіо і телебачення, реклама і торгівля, музеї й бібліотеки, транспорт і зв'язок - майже все всуціль зросійщене. І лише зрідка хтось у відповідь - державною українською мовою… Усе це відомо просвітянам, і розмова тут потребує лише деяких акцентів. Потребує не відповіді на питання - ЩО робити? А пошуку - ХТО? НА ЯКОМУ ФАХОВОМУ РІВНІ? Учені визначили, що правила й цінності, засвоєні в дитячі роки, формують поведінку особистості на все життя. Тому такою важливою є патріотично-виховна робота в освітніх ланках: дитсадку - школі - коледжі - вузі. Завдання наше тут - пошук патріотично налаштованих педагогів, створення осередків Товариства у закладах освіти. А також збір інформації про стан державної мови, що допоможе нам фахово протистояти нахабній брехні у ЗМІ, скажімо, про "сплошную украінізацію" освіти. Наприклад, у статті Марії Чумаченко, Запоріжжя, у щотижневику "2000" від 19.05.06: "Недавно мой сын, ученик одной из немногих оставшихся русских гимназий, (підкреслення моє - А.А.) пришел из школы со словами: "Мама, что же мы с Россией воюем, воюем, а победить никак не можем?"). Філософ Вітґенштайн стверджував: "Межі моєї мови означають межі мого світу". Розширюймо світ української мови за межі своєї родини, за стіни школи, де ми регулярно збираємося "поговорити" - розширюймо туди, де сьогодні державної мови поки ще немає. У місцях масового відпочинку, транспортного сполучення, біля прохідних підприємств необхідно поновити поширення друкованої інформації, висвітлювати діяльність Запорізької "Просвіти", власним прикладом пробуджувати і власним умінням переконувати запоріжців у найкращий спосіб - інформувати, спілкуватися, а не "боротися". Тоді, як стверджує мудрість, "І мирне життя може завершитися перемогою". Анатолій АЖАЖА, в.о.голови міського об'єднання товариства
"Просвіта" імені Тараса Шевченка. |
|||
|
|
|||
Переслідування за політичні погляди ученого-економіста продовжуються...У випусках 1(11), січень 2002 р., та 1(23), травень 2005 р., ми повідомляли про складний життєвий шлях вченого Андрія Ткаченка, якого за неспростовне доведення наукової неспроможності економічної теорії Маркса розпочали відверто переслідувати за політичні погляди ще в совіцький період і продовжують відверто переслідувати й у наш час. І річ не лише в тому, що були провалені на захисті три докторські дисертації, котрі отримали десятки позитивних відгуків провідних науковців, і всупереч рішенню вченої ради університету, котра таємним голосуванням присвоїла йому вчене звання професора, А. Ткаченку так і не видали атестат. І навіть не в тому, що у жовтні 2004 року без пояснення причин Андрія Ткаченка звільнили з посади при наявності на кафедрі економічної теорії п'яти вакансій...Із липня 2005 року справа А. Ткаченка розглядається у Верховному Суді України - минув майже рік, а ніякого рішення немає!.. А справа в тому, що, продовжуючи переслідувати науковця за політичні погляди, "вчорашні" вирішили взагалі викреслити ім'я Андрія Ткаченка з "історії" університету, де він плідно та сумлінно працював протягом більше 28 (!) років... Саме ця обставина змусила нас знову написати про непросту долю українського науковця, книги якого є в наукових бібліотеках не лише України чи країн СНД, але і в Америці, Канаді, Англії тощо, а в Україні саме за політичні переконання його не лише намагаються замовчувати, але намагаються в особливо цинічній формі принижувати та паплюжити. Отож виносимо на суд читачів наступне... 11 квітня 2006 року член Правління ЗОО ВУТ "Просвіта", голова ЗОО КУН Василь Тимчина опублікував у газеті "Запорозька Січ" статтю "Історія університету має бути правдивою" про книгу "Запорізький Національний університет: історія і сучасність (1930-2005): ювілейна книга" (Запоріжжя: "Дике Поле". 2006 р.), котра видана до 75-річчя Запорізького Національного університету. У своїй публікації В. Тимчина наголошує, що історія університету, як і історія держави, повинна бути правдивою. Зокрема, він справедливо відзначає, що в "історії" університету знайшлося місце, щоб на економічному факультеті назвати прізвище фігуранта кримінальної справи за хабарництво №580213 від 17.12.2002 р., у якого взагалі немає не лише жодної книги, але й навіть однієї теоретичної статті. Але немає місця для прізвища Ткаченка Андрія Арсенійовича, автора 29 монографій, 15 навчальних посібників та ста наукових статей, який 28 (!) років працював в університеті доцентом і професором, єдиний на економічному факультеті за всю його історію нагороджений знаком "Відмінник освіти України". Далі Василь Тимчина наголошує, що публікація названої книги, де знайшлось місце, щоб записати прізвища всіх шовіністів, українофобів, корупціонерів, хабарників тощо, лише черговий раз підтверджує, що переслідування за політичні переконання продовжується... Однак, не спростовуючи жодного факту, вказаного В.Тимчиною стосовно А.Ткаченка, 22 квітня 2006 року відповідальний редактор названої книги Ольга Стадніченко та члени редколегії Людмила Бочарова і Віктор Ткаченко надрукували репліку-відповідь "Як читають історію університету патентовані патріоти", в якій не лише повідомили неправдиві дані про Андрія Ткаченка, але й вдалися до прямої дискредитації його і як науковця, і як людини. Зокрема, автори названої репліки заявили, що ніяких рецензій відомих вчених, які б характеризували видатний вклад А.Ткаченка в економічну теорію ні в Україні, ні за її межами не виявлено. Далі, в названій репліці А.Ткаченко - член Конгресу Українських Націоналістів, який склав Посвяту - називається "патріотом" у лапках, про нього зневажливо (також у лапках) говорять, що, мовляв, щось там "спростував" тощо. Мають місце в репліці й інші твердження, котрі принижують честь, гідність та ділову репутацію цього відомого не лише в Запоріжжі і в Україні науковця, на книгах якого й сьогодні навчаються не лише студенти Національного університету... Отож 15 травня 2006 року А. Ткаченко зареєстрував у суді Жовтневого району міста Запоріжжя позовну заяву до Запорізького Національного університету та до трьох згаданих вище авторів репліки-відповіді. До позовної заяви долучено, зокрема, 30 рецензій на 108 сторінках провідних науковців на його праці та ще інших 35 документів на 68 сторінках, які неспростовно підтверджують (що обґрунтовано й справедливо стверджує й В.Тимчина), що Андрія Ткаченка до сьогоднішнього дня і в незалежній Україні продовжують переслідувати за антимарксизм та за антикомунізм і що саме за цієї причини його "не пускають" в "історію" університету в такому викривленому її тлумаченні... Ред.
Р.S. Коли матеріал був підготовлений до друку, редакції стало відомо,
що в травні 2006 року в Запорізькому Національному університеті відбулася
науково-практична конференція викладачів та студентів. На влаштованій науковою
бібліотекою ЗНУ виставці наукових праць викладачів вузу економічний факультет
був представлений книгами Андрія Ткаченка...
|
|||
|
|
||||
|
УКРАЇНСЬКИЙ КАЛЕНДАР
03.05.1924 р. Більшовики замордували Миколу Міхновського, одного із ідеологів української державності. 04.05.1838 р. Викуплено з кріпацтва Тараса Шевченка. 10.05 1879 р. народився Симон Петлюра, головний Отаман і Голова Директорії УНР. 15.05.1845 р. народився (в Україні) нобелівський лауреат біолог Ілля Мечніков. 22.05.1861 р. урочисте перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі біля Канева. 25.05.1926 р. у Парижі загинув від пострілів аґента ГПУ Самуїла Шварцбада Головний Отаман Симон Петлюра (народився 10.05 1879 р.). Цього року вперше в Україні на державному рівні буде відзначатися 80-ліття з дня загибелі одного з найвидатніших розбудовників Незалежної України. 28.05.1916 р. помер світоч української культури Іван Франко. 28.05.2000 р. після жорстокого побиття хуліганами Вороновим та Калініним за спів українських пісень помер видатний композитор Ігор Білозір. 30.05.1876 р. нечуваний в історії культури "Емський указ" російського уряду про заборону української мови. |
У видавництві обласного об'єднання "Просвіта" вийшла у світ третя збірка пісень Валерія Томченка "Розповідає музика". Автор і упорядник збірки Валерій Ілліч Томченко - учитель музики 109-ї загаль-ноосвітньої школи - ось уже 46 років навчає дітей любити музику, поезію, пісню. Епіграфом до цієї його збірки могли б стати слова однієї з пісень (автор А Бортняк): Дай, Боже,щоб настала переміна! У цьому ж - ні найменшого гріха: На Україні буде Україна, А не чиясь окраїна глуха. Поряд із високою патріотичною пісенною лірикою знайшли місце у збірці й пісні обрядові, жартівливі, колискові. Половину творів складають пісні на слова відомої запорізької просвітянки З.Бебешко. Ця збірка, як і попередні, не загубиться на книжкових полицях. Пісні Валерія Томченка вже нині широко звучать у нашому краї: на шкільних уроках, зі сцени, серед шанувальників мелодії й слова. Фінансову допомогу у придбанні поліграфічних матеріалів для видання збірки надало ТОВ "Інвек", директор В.Околович. Набір і друк видання виконав Володимир Іванов.
"Поховать і вставать - всім він нам заповів І з руїни підняти Вкраїну, І любити її..." А іще просвітяни поклали до погруддя передрукований із газети "Свобода" вірш Оксани Маковець (штат Вірджинія, США) "Українська мова" як знак того, що Тарас Шевченко й українська мова - це те, що об'єднує українців усього світу. Завершилися урочистості співом "Реве та стогне Дніпр широкий". |
Спираючись на висновки Інспекції ВУТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка, правління обласного об'єднання "Просвіта" 17 травня ухвалило ряд організаційних рішень, направлених на зміцнення статутної дисципліни, у тому числі рішення про виключення з членів Товариства за грубі порушення Статуту деяких активних організаторів нелегітимної конференції 10 грудня 2005 року. (РЕД.)
|
||
ДНІПРОВІ ПОРОГИ
Шеф-редактор Т.Г.Шевченко
Засновник і видавець:
Запорізьке обласне об'єднанняВсеукраїнського товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка. Реєстраційне свідоцтво:
Серія ЗЗ №368 від 22.06.2000 р.
Редакція працює на громадських засадах. Редакція може не поділяти погляди автора. Відповідальність за достовірність інформації несе автор. Комп'ютерний набір, верстка, друк у видавничому центрі ЗОО ВУТ "Просвіта".
Адреса редакції: м.Запоріжжя, вул.40 років Рад. України буд.№86-А, к.56 До друку 31.05.2006. Наклад - 1000. Редактор А.Ажажа |
||||
|
|
||
|
|
