"Просвіта"-Запоріжжя

Всеукраїнське товариство імені Тараса Шевченка

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Головна сторінка Новини Наша організація Життя організації Видавництво "Дніпрові пороги" Народна трибуна

· Діяльність товариства "Просвіта" на Запоріжжі (1868-1922 роки).

· Юрій Рожко "Первинний осередок товариства української мови "Запорозька Січ" (період 1988 - 2005 рр.)

Діяльність товариства "Просвіта" на Запоріжжі (1868-1922 роки).

Ольга БОРИСЕНКО, член Запорізького міського товариства "Просвіта".
Із публікації в газеті "Запорозька Січ", 1991р.

Останній період діяльності товариства "Просвіта" на Україні окреслюється 1917-1922 роками. Розглядатимемо його виключно за матеріалами держархіву Запорізької області.
Революційні події в Росії і на Україні сприяли виникненню великої кількості різних громадських організацій, у тому числі і культурно-просвітницьких.
Однією з таких організацій було українське товариство "Просвіта" міста Олександрівська (Запоріжжя), діяльність якого можна простежити за період з 13 травня 1917 по липень 1918 року.
В листі голови Ради товариства Назаренка в Олександрівську міську управу від 10 липня 1917 року з приводу передачі Народного дому "Просвіті" сказано: "На підставі параграфа № 1 Статуту товариство "Просвіта" ставить своїм обов'язком працювати для розвитку просвіти і добробуту українського народу, а також для його політичного виховання і взагалі для розвитку української національної культури...".
Не маючи власного приміщення, "Просвіта" вела активну боротьбу за Народний дім. В цитованому вже листі читаємо: "На великий жаль нам всім, українцям, Народним Домом керує якась комісія, яка до українського руху ніяких відносин не має. "Просвіта", взявши на себе великий тягар - освічення Українського народу в Олександрівську, котрого, безумовно, є більшість, має більш всіх моральне право на користування цим Домом і накладає надію, що міська Управа негайно передасть Народний дім Товариству".
Вимогу товариства за Народний Дім підтримали на об'єднаному засіданні 11 липня 1917 року міські організації української соціал-демократичної робітничої партії, української соціалістично-революційної партії, залізнодорожня українська організація Катеринославської залізниці куреня "Хортиця", українська залізнодорожня організація південних залізничних доріг куреня "Січ", а також делегати повітового селянською з'їзду, який відбувся 7 листопада 1917 року. В результаті в липні 1917 року "Просвіті" було спочатку надано в Народному домі приміщення для бібліотеки-читальні (безкоштовно), а потім, оскільки товариство взяло на себе нагляд за ремонтом залу і сцени Народного дому, воно отримувало право розпоряджатись і цими приміщеннями на період ремонту. В листі від 23 січня 1918 року до міської Управи "Просвіта" повідомляє, що "помешкання Народного Дому зайнято постійно у четвер, п'ятницю, суботу й неділю".
Але із установленням в м. Олександрійську Радянської влади (січень - березень 1918 року) цей будинок використовувався для потреб радянських установ. 3 відступом же червоних "Просвіта" знову повернулась в Народний дім. На листі до міської Управи від 18 липня 1918 року є додаток, зроблений олівцем про те, що "здание Народного дома по договору остается за обществом "Просвіта" по 1921 год".
Згідно з архівними документами товариство мало багато членів, при ньому працювали театральна, співоча та лекційна комісії, діяла бібліотека-читальня. Упродовж 1917-1918 років просвітяни влаштовували в міському саду платні гуляння на користь товариства. Вони мали власний кіоск на вулиці Соборній (проспект ім. Леніна) для продажу українських книжок, які користувались великим попитом, "Просвіта" порушила питання про спорудження в місті пам'ятника Т.Г.Шевченку, використавши для цього кошти, зібрані на пам'ятник царю Олександру ІІ.
23 жовтня 1920 року в Олександрівську була встановлена Радянська влада, а невдовзі в Народному домі розмістились музей та архів міста, які очолив відомий краєзнавець Яків Павлович Новицький. Сліди Олександрівської"Просвіти" таким чином втрачаються.
Відносно Гуляйпільської "Просвіти" є відомості про те, що вона існувала ще в 1916 році, оскільки в держархіві зберігаються документи гуляйпільських чоловічої та жіночої гімназій, які належали "Гуляйпольскому обществу "Просвещение".
Згідно з наявними документами, найбільше поширення знайшли "Просвіти" в Олександрівському, Гуляйпільському та Мелітопольському повітах. Можна з упевненістю говорити, що протягом 1917-1922 років в краї діяло 68 "Просвіт" (без врахування єврейських, караїмських та німецьких товариств), з них 22 українських, 11 російських, про решту маємо лише відомості, що вони існували, але яка була їх спрямованість - невідомо.
Ми зупинились на розгляді діяльності тих "Просвіт", які мали за головну мету відродження української нації. Вважаємо, що дослідження їх дозволить виявити основні закономірності й риси, притаманні діяльності цих організацій на східній Україні в цілому.
Взявшись за нелегку справу в роки, коли навкруги точилася кривава боротьба за владу, "Просвіта", певне, дійсно відчувала себе єдиним рятівником української мови, культури, духу нації. Чимало з тих "Просвіт" називали себе "Українськими товариствами "Просвіта", деякі з них носили імена Т.Г.Шевченка, В.Грінченка, Карпенка-Карого. Свою мету ці товариства бачили в тому, щоб "будити і задовольняти громадянство в справі освіти, морального і художнього виховання та фізичного розвитку й привчити громадян до громадської праці". (Балабинська "Просвіта"), в об'єднанні всіх сил на добробут українського народу (Благовіщенська "Просвіта"). А Мелітопольське товариство ставило собі за мету "проводити свою культурно-просвітню роботу в українських національних формах". При цьому одні "Просвіти"прагнули об'єднати навколо себе тільки українців, другі - людей різних національностей. Одні з них ледве налічували до 30 членів, інші мали понад 100.
Серед найбільш активно діючих товариств варто відзначити Катеринівську "Просвіту" Гуляйпільського повіту, яка мала при собі вісім хат-читалень, школу для ліквідації неграмотності серед дорослих, хор, драматичний гурток. книгозбірню, шестиструнний оркестр, гурток дитячих розваг, лекторський гурток, профсекцію - своєрідну ремісничу школу, де бажаючі могли опанувати бондарним, столярним та палітурним ремеслом. Проте в одному з документів відзначається, що хоч просвітяни працюють безкоштовно дні й ночі, викликаючи цим невдоволення рідних, селяни кажуть про них, що вони "дурня корчать".
Діяльність "Просвіт" вимагала певних коштів. Вони складалися здебільшого з членських внесків, зборів від вистав, пожертв, видавничої діяльності.
Особливу увагу приділяли товариства створенню книгозбірень (бібліотек), комплектуванню їх відповідною літературою та кадрами. Так в 1921 році Мелітопольська "Просвіта" ім. Б. Грінченка підняла питання про створення у місті Центральної повітової української бібліотеки. Сама ж "Просвіта" мала до-сить велику бібліотеку, яка налічувала 1240 українських книжок. Серед архівних документів іноді трапляються переліки книг просвітянських біблотек-читалень. І можна позаздрити тому, які прекрасні книги по історії України, незважаючи на всі труднощі, були зібрані в цих бібліотеках. Варто назвати лише твори Д Яворницького та М.Грушевського. Драматичні гуртки "Просвіт" ставили п'єси Т Шевченка, І.Котляревського, Квітки-Основ'яненка і М. Кропивницького
Із ушануванням пам'яті великого Кобзаря пов'язана діяльність багатьох "Просвіта". Так, члени Балабинського товариства у 1920 році отримали дозвіл на закладку 25-26 лютого біля церкви пам'ятника Т. Г. Шевченку (подальша доля його невідома). А ось звіт Янчекракської "Просвіти" в Олександрівський політвиконком від 23 березня 1921 року. "В честь годовщины рождения Тараса Григорьевича Шевченко Товариществом был устроен бесплатный вечер... Здание театра (где праздновалась годовщина) было украшено плакатами с изречениями, взятыми из "Кобзаря" Шевченко и проч. Председатель комячейки т.Думчев, увидя изречение "Борітеся - поборете" и истолковав это по-своему, заявил, что это лозунг левых эсеров, заявив, что примет меры...Украшение же театра в украинском стиле дало повод местной комячейке назвать нас самостийныками и пр."
Хто ж становив основу "Просвіт" у нашому краї?
Переважно це були представники місцевої інтелігенції (вчителі, лікарі), були серед них робітники, селяни, чимало молоді, в тому числі і комсомольців, поки комсомол не виділився у більш згуртовану структуру. Як правило, "Просвіти" були безпартійними товариствами.
Сподівання й надії, які мала українська інтелігенція в роки революції і громадянської війни, просвітницька діяльність різних гуртків і товариств позначилась певним чином і на педагогічній роботі в школах. Ось як пропонувала проведення революційних свят в Твердохлібівській єдиній радянські трудовій школі вчителька Марія Лисюк: 1. Розповідь біографії Т.Г.Шевченко. 2. Хор співає "Ще не вмерла Україна" та "Заповіт". 3. Постановка п'єси "Тарас Бульба"...
Говорячи про діяльність "Просвіт", не слід забувати про те, в яких умовах їм доводилось працювати. Варто лише нагадати, що в 1917-1920 роках на Запоріжжі з боями, змінюючи одне одного, пройшли війська Центральної Ради, австро-німці, білогвардійці Дроздовського, війська гетьмана Скоропадського, петлюрівці, денікінці, махновці, врангелівці У жовтні 1920 року було встановлено Радянську владу. Про труднощі того часу свідчить звіт товариства "Просвіта" села Павлівка Олександрівського повіту за 1919 рік. "Минулий 1919 рік був надзвичайно ненормальним..., позаяк місцева влада часто мінялась між більшовиками і махновцями, які дивились на все українське, як і на "Просвіту" особливо, як на щось контрреволюційне і шкідливе для їх існування, через що навіть вистави небезпечно було улаштовувати... Друга ж половина 1919 року була цілком мертва для "Просвіти", позаяк нова влада "білих" ще гостріше поставилась до українського питання, маючи своїм лозунгом "Єдина, Велика, Неділима". Тільки в кінці грудня, коли влада "білих" скінчилась і на її місці з'явилась Радянська влада з лозунгами "Незалежної України", тоді тільки для "Просвіти" на деякий час з'явилась можливість культурної праці".
... У 1921 - 1922 голодних роках чимало товариств "Просвіта" змушені були розпуститись або значно скоротити свою діяльність.

Первинний осередок товариства української мови "Запорозька Січ"

Рожко Ю. О.
3апорiжжя,
2005 рік

Як гул століть, як шум віків,
Як 6ypi подих-рідне слово,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі cпiв,
Життя Духовного основа.

Максим Рильський

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Мета цих нотаток полягає в письмовому засвідченні в стислій формі факту створення на 3anopiжжі першого в повоєнні роки первинного осередку товариства "ПРОСВІТА", щоб прийдешні покоління просвітян та їх прихильників, гортаючи пожовклі сторінки цієї брошури, змогли при нагоді дізнатись, хто стояв біля колиски його створення.
Повоєнні роки - це роки після війни Радянського Союзу з Німеччиною (1941 - 1945 pp.), коли Україна входила до складу Радянського Союзу аж до проголошення нею незалежності в 1991 році. За словами голови Запорізького міського товариства "Просвіта" Симоненка Дмитра Ісаковича до війни в Запоріжжі діяло товариство "Просвіта", але на початку 20-х років його діяльність була припинена радянською владою.
Мені, Рожку Юрію Олександровичу, авторові цих рядків, пощастило бути одним із засновників та першим головою цього первинного осередку.
Ці нотатки є, власне, спогадами. Адже вони написані в березні 2005 року, коли сплинули 16 років з часу його заснування i вони не претендують на повноту викладу всієї діяльності первинного осередку, значення якого вийшло далеко за межі закладу, в якому воно було створено.

ЗАСНУВАННЯ ОСЕРЕДКУ

Датою заснування осередку товариства є 15 грудня 1988 р. В цей день в Запоріжжі в науково - дослідному інституті спеціальних сталей, сплавів i феросплавів "УкрНДІспецсталь" відбулися установчі збори, ухвала яких була такою:
Створити товариство шанувальників української мови ім. Т. Г. Шевченка в інституті "УкрНДІспецсталь". Днем створення товариства вважати 15 грудня 1988 р.
1. Головою товариства обрати Рожка Ю. О.
2. Затвердити раду товариства у складі:
Лоцмана Г. П., Панфілової С. Я., Стеценко I. М., Канюки В. I., Черняка Ю. I., Рожка Ю. О.
4. Ухвалити план роботи на 1989 рік.
5. Ухвалити назву товариства "Запорозька Січ".
Спочатку товариство було засновано на заклик академіка Русанівського, надрукованого в газеті "Літературна Україна", як товариство шанувальників української мови. Але безпосереднім поштовхом до створення було несприйняття нами зросійщення всього українського, i особливо витіснення з широкого вжитку найдорожчого скарбу народу - його мови. Ми не могли примиритись з тим тернистим шляхом, який пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків, обмежень i наруги. Отож ініціативна група у складі oci6, згаданих в ухвалі зборів, а також Костянтина Лямцева та Віктора Сімчицького i стала безпосереднім ініціатором i засновником первинного осередку. Прикметно, що ними були представники технічної інтелігенції. Лише я мав філологічну освіту, закінчивши Німецьке Відділення факультету іноземних мов Ростовського-на-Дону (Pocія) педінституту, i працював перекладачем Німецької науково-технічної літератури разом з ними в цьому науковому закладі.
Ці люди були, звичайно, насамперед майстрами своєї справи, гідно плекали металургійну науку та примножували її досягнення, але i не стояли осторонь процесів та проблем, які непокоїли передові шари суспільства.
Особливо хочу наголосити на роль Костянтина Костянтиновича Лямцева, який будучи членом партійного бюро, тобто впливовою в інституті людиною, не тільки підтримував словами, а й конкретними справами допомагав створювати товариство. Партійне бюро - це керівний орган первинної організації тодішньої комуністичної партії, повнота влади якої в державі була записана в конституції СРСР.
Пізніше Костянтин Лямцев заснував в інституті первинний осередок Народного Руху, а згодом i міський осередок Руху, ставши його головою. Був депутатом Запорізької обласної ради після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України багато зробив в напрямку демократичних перетворень у нашому місті.
Отже ми вирішили створити таке товариство, щоб у широкому розумінні слова плекати рідну мову не лише в своєму закладі, а й по можливості за його межами. На самому початку воно налічувало близько 50 oci6.
Варто зазначити, що відважитись тоді на такий крок було не так просто, як здається зараз, могли виникнути неприємності різного характеру. Петро Ребро, відомий поет, голова Запорізької обласної спілки письменників України та громадський діяч, мав рацію, коли у вітальній листівці нашому товариству писав, що "щоб захищати рідну мову треба мати мужність". Але це були вже часи Горбачовської перебудови. В Україні прийняли Закон про мови. Отже нас вже не могли звинуватити у створенні "націоналістичної організації". Керівництво інституту, зокрема його директор Георгій Капланов, вчений секретар Володимир Боревський, підтримували наші наміри, тоді як в інших закладах міста наших однодумців переслідували. Згодом наш осередок було зареєстровано в Києві i ми отримали реєстраційне посвідчення республіканського товариства "Просвіта" за підписом його голови, відомого поета та громадського діяча Дмитра Павличка.

ДІЯЛЬНІСТЬ ОСЕРЕДКУ

На кошти інституту ми придбали дві друкарські машинки з українським шрифтом, підручники. Просвітяни спільними зусиллями зібрали бібліотеку української літератури, передплатили для бібліотеки періодичні українські видання газет та журналів. Для занять курсів української мови, які вів я, нам надали відповідне приміщення. Від керівництва інституту курси відвідували заступник директора інституту Булат В. I. та вчений секретар Боревський В.М., що свідчило про повагу з боку керівництва до наших намірів та підвищувало авторитет нашого товариства. Ділове листування почали вести державною мовою. Ми також запрошували до нашого колективу митців, цікавих людей, які виступали українською мовою. Так, у нас побували художник Орленко зі своєю колекцією картин, артисти українського драматичного театру ім. Щорса (тепер ім. Магара) Мирошниченко Т. К та Нещерет Т. I. Готували i самі лекції.
Ми сприяли також впровадженню рідної мови за межами нашого закладу, зокрема, на транспорті i виконали з цією метою для транспортних підприємств переклад зупинок на українську мову. Окрім цього допомагали створювати шкільні товариства, організовували перший український клас в школі № 95, видавали для батьків листівку "За рідну мову", брали участь у поширенні листівок напередодні референдуму про незалежність, збирали кошти страйкуючим студентам i на заснування міської газети "Запорозька Січ", допомагали СШ 25 підручниками, брали участь у фестивалі "Червона рута" (9-18 серпня 1991р.) тощо.
Ми вивчали також мовні процеси, що відбувалися в суспільстві, зокрема, як батьки реагували на те, що їх дітей можна звільняти від вивчення української мови, так як її вивчення в школі було тоді необов'язковим. Результати виявились невтішними: батьки-українці масово подавали директорам шкіл заяви на звільнення своїх дітей від вивчення цього предмету, що, звичайно, свідчило про низьку національну свідомість певної частини українців.
Щоб якось запобігати таким та подібним процесам, ми відповідно реагували на це виступами в пресі, поширювали через поштові скриньки житлових будинків "мовні обов'язки громадян", матеріали патріотичного та сатиричного характеру, як, наприклад, цей вірш:

ЗАЯВЛЄНІЄ ДИРЕКТОРУ ШКОЛИ

Прошу освободить синка,
Бо не совсем здоровий
Од ізученья язика
Української мови.
Хоч я з села, жена сельська -
Нужди у ней не маєм.
Зачем ця мова для синка
3виніть, не понімаєм.
Для поступленья в iнститут?
Роботи на заводі?
Вона йому ні там, ні тут
Не надобна сьогодні.
Язик англіцький вчить синок
- Цей можетъ пригодиться.

На сключено, що прийде строк
- Пошпютъ і за гряницю.
Прошу синка ослобонить
От єгой самой мови,
Від того, што єйо він вчить
Он не совсьом здоровий.
Застой прошол. Ми сталі жить
Тепер демократічно.
Какой язик дитині вчить
— Батькам рішати лічно.
Бо вибор нам слободний.
К сєму — Петро Безродний.

Анатолій ГАРМАТЮК.

В своїй діяльності товариство керувалось положеннями Статуту ТУМу.

ВІДГ0МІН НА СТВОРЕННЯ ПРОСВІТЯНСЬКОГО ТОВАРИСТВА

Відгомін був широкий i позитивний. Роботу товариства висвітлювали радіо, телебачення. Про нього розповідали кореспонденти газет, зокрема, Сергій Григорьєв ("3anopiзькa правда"), Ярослав Фалько ("Индустриальное Запорожье"), радіожурналіст Василь Федина. Ми отримали звідусіль немало листів та вітальних листівок. Першим надійшло вітання від уже згаданого Петра Павловича Ребра.
Так би мовити" найближчим" листом був лист від учня 9 класу СШ 95 Сергія Матвєєва, який мешкав поруч з моїм будинком. Він створив потім у свої школі учнівське товариство української мови. А "найвіддаленішим" був лист з Новосибірська від п. Валерія Головка, який згодом надіслав з далекого Сибіру ще й два пакунки рідкісних українських книг для нашої просвітянської бібліотеки та побував потім у нас в гостях.
До нас приїздили запозичити досвід створення товариства Дмитро Симоненко, майбутній голова Запорізької міської "Просвіти", А. Завгородній з с. Кірове Гуляйпільського району, робітники заводу "Комунар", трансформаторного заводу та інші. Все це свідчило про небайдужість широкого загалу до стану та майбутньої долі української мови.
Другим створеним первинним осередком ТУМу в Запорізькій області був осередок при Мелітопольській міськрайонній газеті "Серп i молот". Його створив майже одночасно з нашим осередком її редактор С. К. Ткаченко.
Варто також зазначити, що створення нашого товариства стало поштовхом до створення спочатку обласного ТУМу "Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка, потім Запорізького міського. Обласне товариство очолювали народна артистка України Тетяна Мирошниченко, потім професор ЗДУ Biктор Антонович Чабаненко, заступником якого короткий час був я. На час написання цих спогадів (березень 2005 р) головою обласного ТУМу є доцент ЗДУ Тарас Григорович Шевченко. Міське товариство очолював історик Дмитро Ісакович Симоненко, зараз його головою є Анатолій Ажажа. 3ібрання міського товариства відбуваються щосуботи о 15 год. в гімназії 25. Вражає активна участь в його діяльності жінок, які є його справжньою окрасою. Це Ніна Петрівна Білоцерківська, яка на високому організаційному рівні веде зібрання товариства. Героїчним можна назвати и вчинок, коли під час автомобільної виставки в Запоріжжі, яку відвідав президент України Леонід Кучма, вона пробившись крізь його оточення, зробила йому зауваження, чому він у спілкуванні з людьми не послуговується державною українською мовою. До жіночого активу належать також Ніна Костянтинівна Спіцина, Раїса Порфирівна Дяченко, Стряпан Валентина Василівна, Недвига Ніна Петрівна та інші. Багато хорошого можна сказати i про інших, зокрема, i чоловіків. Але міського товариства я торкнувся лише побіжно. Його діяльність заслуговує окремого докладного опису.

ПОДАЛЬША ДІЯЛЬНІСТЬ ОСЕРЕДКУ "ЗАПОРОЗЬКА СІЧ"

Інститут "УкрНДІспецсталь", в якому діяв первинний осередок, був підпорядкований Міністерству металургії СРСР у Mocкві i ним фінансувався. Після розпаду СРСР фінансування інституту Москвою припинилось, профіль інституту змінився, змінились умови праці. Більшість співробітників, члени товариства залишили інститут, знайшовши роботу за межами інституту. Таким чином первинний осередок на початку 1993 року фактично припинив свою діяльність в цьому закладі. Але зазначені вище засновники та активісти продовжували i продовжують зараз i далі виконувати на нових місцях в межах своїх можливостей статуту і положення ТУМу.
Я по переведенню влаштувався на завод "Дніпроспецсталь" у відділ маркетингу, де працював перекладачем німецької мови. В заводській газеті "Електрометалург" (наклад 10 000 примірників) заснував рубрику "Мово рідна, слово рідне", яка, як свідчили наступні відгуки Н. К. Спіциної та В. Садно, була прийнята схвально.

Ваши письма

Шановна редакція і шановний Юрію Олександровичу, засновники рубрики "Мово рідна, слово рідне". Я, Ніна Костянтинівна Спіцина, лаборант "ЦЗЛ, підтримую ваші наміри, щодо української мови. I тепер ми, дніпроспецсталівці, зможемо згадати слово рідне.
В травні газета друкувала мій лист, де я писала Про те. що, на жаль, мало рідної мови звучить на заводі, пісень солов'їних не чути. I ось несподіванка — нова рубрика. Хай так буде эавжди.

3 повагою Н. СПІЦИНА.

ДУЖЕ вдячна газеті за те, що нова рубрика з'явилась «Мова рідна, слово рідне». Коли є рідна мова, держава, народ, то вірити хочеться в краще майбутнє, хоч дуже гірке сьогодення.
Приємно бачити, що рідна газета вперше за скільки років на своїх сторінках знайшла місце для співучої української мови. Найкращі побажання вам.

3 повагою В. САНДО.

На шпальтах рубрики вміщувались дискусії про рідну мову, матеріали практичного характеру як "Як вірно звертатися", "Мужчіна", "Женщіна", "Дєвушка" - як це сказати українською?, "Українські "формули ввічливості", "Найукраїнніша літера" (про першу літеру в словах "гава, ганок "), висловлювання визначних особистостей про рідну мову i т.д.
Мої дискусійні матеріали стосовно вживання української мови друкувала також Запорізька міська газета "Запорозька Січ".
В період після розпаду СРСР, в час певної невизначеності влади в Україну масово почали приходити різні церкви. Серед них була i Новоапостольська церква з Німеччини, а саме з землі Баварія. Я, як i інші національно свідомі українці, не привітали появу чужих церков, але запобігти цьому явищу не могли. Згадана церква звернулась до мене з проханням перекладати богослужіння з німецької. Після тривалих вагань я погодився на пропозицію, щоб хоча б "українізувати" цю церкву, тобто перекладати богослужіння на українську мову. Окрім Запоріжжя богослужіння проходили в Бердянську, Мелітополі, Токмаці, селах Лазурне та Нове Мелітопольського району, в Дніпропетровську, в Орджонікідзе та Нікополі Дніпропетровської області куди я також їздив зi священиками з Баварії для ведення перекладу.
На превеликий жаль церковні громади в зазначених містах негативно сприйняли переклад на українську i вимагали перекладу богослужінь на російську мову, хоча для німецьких священнослужителів мова перекладу значення не мала. Богослужіння супроводжувались співом хору новоапостольських церковних пісень німецькою мовою (згодом з’явились їх російські переклади ). Після невдалої спроби "українізувати" богослужіння я все ж таки не покидав намагань внести бодай щось маленьке, але українське в процес богослужінь i вирішив запропонувати співати також "Молитву за Україну". Я знав, що спів на богослужіннях інших пісень окрім новоапостольських німецька церква взагалі ні в якому разі не допускала, але вирішив все ж таки ризикнути, виходячи з доброзичливого ставлення до мене німецьких священнослужителів та певної залежності від мене проведення богослужінь. В Німеччину було передано виконаний мною на німецьку мову переклад "Молитви" та ноти. Через певний час надійшов дозвіл на її спів. Як потім повідомив мені один з німецьких священнослужителів, рішення дозволити виконувати "Молитву" приймалося дуже важко.
Згадана вище Ніна Костянтинівна Спіцина, яка в цей час також працювала на заводі "Дніпроспецсталь", на моє прохання через своїх знайомих, які мали доступ до друкарської техніки, надрукувала багато примірників "Молитви".
Перед початком богослужінь "Молитва" роздавалась всім присутнім i в супроводі церковного хору та оркестру філармонії велично звучала в залі палацу будівельників, де в той час проходили богослужіння.
Зараз новоапостольські богослужіння проходять в церкві, збудованій на німецькі кошти на території парку металургів. Участі в перекладі богослужінь я більше не беру. Переклад ведеться російською мовою. "Молитва" не співається.
Я свідомо так докладно зупинився на останньому епізоді, щоб в такий cnoci6 підкреслити, як важко було впроваджувати українську мову в практичну площину.
До речі, друкувати матеріали було також проблемою. Тож я дуже вдячний Ніні Костянтинівні за допомогу. Згодом вона долучилась до практичних справ i ми разом поширювали друковані з її допомогою матеріали мовного, історичного характеру, зокрема, заборонений в радянські часи гімн "Ще не вмерла Україна", передвиборчі матеріали підтримуваного нами кандидата в президента тощо.
Місцями поширення матеріалів були зупинки транспорту, ринки. На квітковому ринку, що біля універмагу "Україна", нас облаяли i ледве не побили. Для поширення матеріалів використовували також поштові скриньки житлових будинків, що було безпечніше. Ніна Костянтинівна співала також в xopi ТУМу "Запорозькі козаки".

СТАН УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У НАШОМУ КРАЇ

Ще за часів Радянського Союзу було прийнято Закон про мови, в якому, зокрема, розписані терміни впровадження української мови в різних сферах життя. В ст. 10 Конституції України говориться, що державною мовою в Україні є українська мова. Але ні Закон, ні положення Конституції не виконуються в повній мірі. Запоріжжя заполонили російськомовні радіо i телебачення, у книгарнях переважає російськомовна псевдолітература. Військо, міліція, переважна кількість газет i журналів, учбові заклади, державні адміністрації, транспорт - залишаються російськомовними. Міста i містечка нашого краю рябіють чужомовною рекламою. Та й значна частина українців розмовляє не рідною, а російською, тобто, тепер вже іноземною мовою, якою часто-густо теж добре не володіє, а радше калічить її. А такою пасивністю влади у мовному питанні користуються імперські антиукраїнські сили, потужна "п'ята колона". Партії i партійки різного штибу наче наввипередки записують в свої програми необхідність надання російській мові статусу другої державної, що в разі реалізації означало б повне витіснення української мови з усіх сфер вжитку.
Основними причинами такого стану неньки мови є низький рівень національної свідомості значної частини українців, відсутність державної програми та механізму реалізації положень Закону i Конституції, складна соціально-економічна ситуація, активні дії антиукраїнських сил, байдужість державних чиновників.

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

Потрібні, як i в найскладніші періоди історії "Просвіти", заснованої 8 грудня 1868 року у Львові, напружені зусилля теперішніх i прийдешніх просвітян, всіх патріотів України, щоб повернути українському народові його мову, історичну пам'ять, його духовність.

Рожко Ю.О., 6 березня 2005року,
Запоріжжя

Перелік
матеріалів про створення на Запоріжжі першого в повоєнні часи
первинного осередку товариства української мови "Запорозька Січ"
(осередку "Просвіти" ім.Т. Г. Шевченка)

1. Брошура "Первинний осередок товариства української мови "Запорозька Січ", автор Рожко Ю. О.
2. Протокол установчих зборів товариства шанувальників української мови від 15 грудня 1988 року.
3. Газета "Пороги" з інтерв'ю Рожка Ю. О., стор. 3.
4. Вирізки з газет про діяльність товариства "Запорозька Січ":
   - Стаття "Шанувати рідну мову", газета "Запорізька правда" від 14.01.1988р.
   - "Наша мова i ми", газета "Електрометалург", 20.09.1994р.
   - "Школі - рідну мову", газета "Запорізька правда", 02.07.1989р.
   - "Запрошуємо до спілкування", "Запорізька правда", 28.12.1988р.
   - "Читательский барометр", "Запорізька Січ", 04.07.1992р.
   - "Личным примером", "Индустриальное Запорожье", 14.01.1989р.
   - "Серед прекрасних братніх мов..."Запорізька правда", 17.1.1989р.
5. Два посвідчення про надання права Рожкові Ю. О. проводити роботу щодо утвердження державного статусу української мови у всіх сферах суспільного життя. 6. Співпраця з транспортними організаціями м. Запоріжжя (Розпорядження першого заступника голови Ради народних депутатів п. Ю. Г. Бочкарьова, пам'ятка водію міського електричного транспорту).
7. Прохання дозволити виносити стенд товариства в період проведення фестивалю "Червона рута".
8. Листівка "За рідну мову".
9. Мовні обов'язки громадян.
10. Статут ТУМ ім. Т. Г. Шевченка, газета "Літературна Україна", березень 1989р.
11. Закон про мови в Українській РСР, газета "Літературна Україна", 12. 11.1989р.
12. Газета "Запорозька Січ" від 31. 01.1995 р., стор. 2, стаття "Отакої ..."
13. Газети "Електрометалург" з рубрикою "Мово рідна, слово рідне", № 25,27,29, 31, 34, 36, 38 за 1993 рік та № 44 за 1994 рік.
14. Фотографія Рожка Ю. О., 1986 р., та групове фото (Рожко Ю.О., його дружина Рожко В.Г., Спіцина Н.К. з чоловіком ), 2005 р.
15. Свідоцтво, підписане Дм. Павличком та Ю. Огульчанським, що т-во "Запорізька Січ" є первинним осередком ТУМ ім. Тараса Шевченка.
16. Газета "Народне слово" від 16-22 лютого 2006 р. зі статтею на стор. 8 про створення в м. Києві республіканського ТУМ в 1989 році.
17. Коротка автобіографія Рожка Ю. О., голови первинного осередку т-ва "Запорозька Січ".

P.S.: Всі ці матеріали передано в Запорізький обласний державний архів.

Рожко Ю.О.

Головна сторінка Новини Наша організація Життя організації Видавництво "Дніпрові пороги" Народна трибуна