![]() |
Всеукраїнське товариство імені Тараса Шевченка ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ |
|
![]() |
||||||||
| Історія "Просвіти" в Запоріжжі | ||||||||
![]() |
||||||||
![]() |
· Діяльність товариства "Просвіта" на Запоріжжі · Юрій Рожко "Первинний осередок товариства української мови "Запорозька Січ" (період 1988 - 2005 рр.) |
![]() |
||||||
|
Діяльність товариства "Просвіта" на Запоріжжі Ольга БОРИСЕНКО, член Запорізького міського товариства "Просвіта".
Із публікації в газеті "Запорозька Січ", 1991р. |
![]() Останній період діяльності товариства "Просвіта" на Україні окреслюється 1917-1922 роками. Розглядатимемо його виключно за матеріалами держархіву Запорізької області. |
|
||||||
|
||||||||
![]() |
||||||||
Первинний осередок товариства української мови "Запорозька Січ" Рожко Ю. О. 3апорiжжя, 2005 рік |
Як гул століть, як шум віків, ПЕРЕДНЄ СЛОВОМета цих нотаток полягає в письмовому засвідченні в стислій формі факту створення на 3anopiжжі першого в повоєнні роки первинного осередку товариства "ПРОСВІТА", щоб прийдешні покоління просвітян та їх прихильників, гортаючи пожовклі сторінки цієї брошури, змогли при нагоді дізнатись, хто стояв біля колиски його створення.Повоєнні роки - це роки після війни Радянського Союзу з Німеччиною (1941 - 1945 pp.), коли Україна входила до складу Радянського Союзу аж до проголошення нею незалежності в 1991 році. За словами голови Запорізького міського товариства "Просвіта" Симоненка Дмитра Ісаковича до війни в Запоріжжі діяло товариство "Просвіта", але на початку 20-х років його діяльність була припинена радянською владою. Мені, Рожку Юрію Олександровичу, авторові цих рядків, пощастило бути одним із засновників та першим головою цього первинного осередку. Ці нотатки є, власне, спогадами. Адже вони написані в березні 2005 року, коли сплинули 16 років з часу його заснування i вони не претендують на повноту викладу всієї діяльності первинного осередку, значення якого вийшло далеко за межі закладу, в якому воно було створено. ЗАСНУВАННЯ ОСЕРЕДКУДатою заснування осередку товариства є 15 грудня 1988 р. В цей день в Запоріжжі в науково - дослідному інституті спеціальних сталей, сплавів i феросплавів "УкрНДІспецсталь" відбулися установчі збори, ухвала яких була такою:Створити товариство шанувальників української мови ім. Т. Г. Шевченка в інституті "УкрНДІспецсталь". Днем створення товариства вважати 15 грудня 1988 р. 1. Головою товариства обрати Рожка Ю. О. 2. Затвердити раду товариства у складі: Лоцмана Г. П., Панфілової С. Я., Стеценко I. М., Канюки В. I., Черняка Ю. I., Рожка Ю. О. 4. Ухвалити план роботи на 1989 рік. 5. Ухвалити назву товариства "Запорозька Січ". Спочатку товариство було засновано на заклик академіка Русанівського, надрукованого в газеті "Літературна Україна", як товариство шанувальників української мови. Але безпосереднім поштовхом до створення було несприйняття нами зросійщення всього українського, i особливо витіснення з широкого вжитку найдорожчого скарбу народу - його мови. Ми не могли примиритись з тим тернистим шляхом, який пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків, обмежень i наруги. Отож ініціативна група у складі oci6, згаданих в ухвалі зборів, а також Костянтина Лямцева та Віктора Сімчицького i стала безпосереднім ініціатором i засновником первинного осередку. Прикметно, що ними були представники технічної інтелігенції. Лише я мав філологічну освіту, закінчивши Німецьке Відділення факультету іноземних мов Ростовського-на-Дону (Pocія) педінституту, i працював перекладачем Німецької науково-технічної літератури разом з ними в цьому науковому закладі. Ці люди були, звичайно, насамперед майстрами своєї справи, гідно плекали металургійну науку та примножували її досягнення, але i не стояли осторонь процесів та проблем, які непокоїли передові шари суспільства. Особливо хочу наголосити на роль Костянтина Костянтиновича Лямцева, який будучи членом партійного бюро, тобто впливовою в інституті людиною, не тільки підтримував словами, а й конкретними справами допомагав створювати товариство. Партійне бюро - це керівний орган первинної організації тодішньої комуністичної партії, повнота влади якої в державі була записана в конституції СРСР. Пізніше Костянтин Лямцев заснував в інституті первинний осередок Народного Руху, а згодом i міський осередок Руху, ставши його головою. Був депутатом Запорізької обласної ради після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України багато зробив в напрямку демократичних перетворень у нашому місті. Отже ми вирішили створити таке товариство, щоб у широкому розумінні слова плекати рідну мову не лише в своєму закладі, а й по можливості за його межами. На самому початку воно налічувало близько 50 oci6. Варто зазначити, що відважитись тоді на такий крок було не так просто, як здається зараз, могли виникнути неприємності різного характеру. Петро Ребро, відомий поет, голова Запорізької обласної спілки письменників України та громадський діяч, мав рацію, коли у вітальній листівці нашому товариству писав, що "щоб захищати рідну мову треба мати мужність". Але це були вже часи Горбачовської перебудови. В Україні прийняли Закон про мови. Отже нас вже не могли звинуватити у створенні "націоналістичної організації". Керівництво інституту, зокрема його директор Георгій Капланов, вчений секретар Володимир Боревський, підтримували наші наміри, тоді як в інших закладах міста наших однодумців переслідували. Згодом наш осередок було зареєстровано в Києві i ми отримали реєстраційне посвідчення республіканського товариства "Просвіта" за підписом його голови, відомого поета та громадського діяча Дмитра Павличка. ДІЯЛЬНІСТЬ ОСЕРЕДКУНа кошти інституту ми придбали дві друкарські машинки з українським шрифтом, підручники. Просвітяни спільними зусиллями зібрали бібліотеку української літератури, передплатили для бібліотеки періодичні українські видання газет та журналів. Для занять курсів української мови, які вів я, нам надали відповідне приміщення. Від керівництва інституту курси відвідували заступник директора інституту Булат В. I. та вчений секретар Боревський В.М., що свідчило про повагу з боку керівництва до наших намірів та підвищувало авторитет нашого товариства. Ділове листування почали вести державною мовою. Ми також запрошували до нашого колективу митців, цікавих людей, які виступали українською мовою. Так, у нас побували художник Орленко зі своєю колекцією картин, артисти українського драматичного театру ім. Щорса (тепер ім. Магара) Мирошниченко Т. К та Нещерет Т. I. Готували i самі лекції.Ми сприяли також впровадженню рідної мови за межами нашого закладу, зокрема, на транспорті i виконали з цією метою для транспортних підприємств переклад зупинок на українську мову. Окрім цього допомагали створювати шкільні товариства, організовували перший український клас в школі № 95, видавали для батьків листівку "За рідну мову", брали участь у поширенні листівок напередодні референдуму про незалежність, збирали кошти страйкуючим студентам i на заснування міської газети "Запорозька Січ", допомагали СШ 25 підручниками, брали участь у фестивалі "Червона рута" (9-18 серпня 1991р.) тощо. Ми вивчали також мовні процеси, що відбувалися в суспільстві, зокрема, як батьки реагували на те, що їх дітей можна звільняти від вивчення української мови, так як її вивчення в школі було тоді необов'язковим. Результати виявились невтішними: батьки-українці масово подавали директорам шкіл заяви на звільнення своїх дітей від вивчення цього предмету, що, звичайно, свідчило про низьку національну свідомість певної частини українців. Щоб якось запобігати таким та подібним процесам, ми відповідно реагували на це виступами в пресі, поширювали через поштові скриньки житлових будинків "мовні обов'язки громадян", матеріали патріотичного та сатиричного характеру, як, наприклад, цей вірш:
В своїй діяльності товариство керувалось положеннями Статуту ТУМу. ВІДГ0МІН НА СТВОРЕННЯ ПРОСВІТЯНСЬКОГО ТОВАРИСТВАВідгомін був широкий i позитивний. Роботу товариства висвітлювали радіо, телебачення. Про нього розповідали кореспонденти газет, зокрема, Сергій Григорьєв ("3anopiзькa правда"), Ярослав Фалько ("Индустриальное Запорожье"), радіожурналіст Василь Федина. Ми отримали звідусіль немало листів та вітальних листівок. Першим надійшло вітання від уже згаданого Петра Павловича Ребра.Так би мовити" найближчим" листом був лист від учня 9 класу СШ 95 Сергія Матвєєва, який мешкав поруч з моїм будинком. Він створив потім у свої школі учнівське товариство української мови. А "найвіддаленішим" був лист з Новосибірська від п. Валерія Головка, який згодом надіслав з далекого Сибіру ще й два пакунки рідкісних українських книг для нашої просвітянської бібліотеки та побував потім у нас в гостях. До нас приїздили запозичити досвід створення товариства Дмитро Симоненко, майбутній голова Запорізької міської "Просвіти", А. Завгородній з с. Кірове Гуляйпільського району, робітники заводу "Комунар", трансформаторного заводу та інші. Все це свідчило про небайдужість широкого загалу до стану та майбутньої долі української мови. Другим створеним первинним осередком ТУМу в Запорізькій області був осередок при Мелітопольській міськрайонній газеті "Серп i молот". Його створив майже одночасно з нашим осередком її редактор С. К. Ткаченко. Варто також зазначити, що створення нашого товариства стало поштовхом до створення спочатку обласного ТУМу "Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка, потім Запорізького міського. Обласне товариство очолювали народна артистка України Тетяна Мирошниченко, потім професор ЗДУ Biктор Антонович Чабаненко, заступником якого короткий час був я. На час написання цих спогадів (березень 2005 р) головою обласного ТУМу є доцент ЗДУ Тарас Григорович Шевченко. Міське товариство очолював історик Дмитро Ісакович Симоненко, зараз його головою є Анатолій Ажажа. 3ібрання міського товариства відбуваються щосуботи о 15 год. в гімназії 25. Вражає активна участь в його діяльності жінок, які є його справжньою окрасою. Це Ніна Петрівна Білоцерківська, яка на високому організаційному рівні веде зібрання товариства. Героїчним можна назвати и вчинок, коли під час автомобільної виставки в Запоріжжі, яку відвідав президент України Леонід Кучма, вона пробившись крізь його оточення, зробила йому зауваження, чому він у спілкуванні з людьми не послуговується державною українською мовою. До жіночого активу належать також Ніна Костянтинівна Спіцина, Раїса Порфирівна Дяченко, Стряпан Валентина Василівна, Недвига Ніна Петрівна та інші. Багато хорошого можна сказати i про інших, зокрема, i чоловіків. Але міського товариства я торкнувся лише побіжно. Його діяльність заслуговує окремого докладного опису. ПОДАЛЬША ДІЯЛЬНІСТЬ ОСЕРЕДКУ "ЗАПОРОЗЬКА СІЧ"Інститут "УкрНДІспецсталь", в якому діяв первинний осередок, був підпорядкований Міністерству металургії СРСР у Mocкві i ним фінансувався. Після розпаду СРСР фінансування інституту Москвою припинилось, профіль інституту змінився, змінились умови праці. Більшість співробітників, члени товариства залишили інститут, знайшовши роботу за межами інституту. Таким чином первинний осередок на початку 1993 року фактично припинив свою діяльність в цьому закладі. Але зазначені вище засновники та активісти продовжували i продовжують зараз i далі виконувати на нових місцях в межах своїх можливостей статуту і положення ТУМу.Я по переведенню влаштувався на завод "Дніпроспецсталь" у відділ маркетингу, де працював перекладачем німецької мови. В заводській газеті "Електрометалург" (наклад 10 000 примірників) заснував рубрику "Мово рідна, слово рідне", яка, як свідчили наступні відгуки Н. К. Спіциної та В. Садно, була прийнята схвально.
На шпальтах рубрики вміщувались дискусії про рідну мову, матеріали практичного характеру як "Як вірно звертатися", "Мужчіна", "Женщіна", "Дєвушка" - як це сказати українською?, "Українські "формули ввічливості", "Найукраїнніша літера" (про першу літеру в словах "гава, ганок "), висловлювання визначних особистостей про рідну мову i т.д. Мої дискусійні матеріали стосовно вживання української мови друкувала також Запорізька міська газета "Запорозька Січ". В період після розпаду СРСР, в час певної невизначеності влади в Україну масово почали приходити різні церкви. Серед них була i Новоапостольська церква з Німеччини, а саме з землі Баварія. Я, як i інші національно свідомі українці, не привітали появу чужих церков, але запобігти цьому явищу не могли. Згадана церква звернулась до мене з проханням перекладати богослужіння з німецької. Після тривалих вагань я погодився на пропозицію, щоб хоча б "українізувати" цю церкву, тобто перекладати богослужіння на українську мову. Окрім Запоріжжя богослужіння проходили в Бердянську, Мелітополі, Токмаці, селах Лазурне та Нове Мелітопольського району, в Дніпропетровську, в Орджонікідзе та Нікополі Дніпропетровської області куди я також їздив зi священиками з Баварії для ведення перекладу. На превеликий жаль церковні громади в зазначених містах негативно сприйняли переклад на українську i вимагали перекладу богослужінь на російську мову, хоча для німецьких священнослужителів мова перекладу значення не мала. Богослужіння супроводжувались співом хору новоапостольських церковних пісень німецькою мовою (згодом з’явились їх російські переклади ). Після невдалої спроби "українізувати" богослужіння я все ж таки не покидав намагань внести бодай щось маленьке, але українське в процес богослужінь i вирішив запропонувати співати також "Молитву за Україну". Я знав, що спів на богослужіннях інших пісень окрім новоапостольських німецька церква взагалі ні в якому разі не допускала, але вирішив все ж таки ризикнути, виходячи з доброзичливого ставлення до мене німецьких священнослужителів та певної залежності від мене проведення богослужінь. В Німеччину було передано виконаний мною на німецьку мову переклад "Молитви" та ноти. Через певний час надійшов дозвіл на її спів. Як потім повідомив мені один з німецьких священнослужителів, рішення дозволити виконувати "Молитву" приймалося дуже важко. Згадана вище Ніна Костянтинівна Спіцина, яка в цей час також працювала на заводі "Дніпроспецсталь", на моє прохання через своїх знайомих, які мали доступ до друкарської техніки, надрукувала багато примірників "Молитви". Перед початком богослужінь "Молитва" роздавалась всім присутнім i в супроводі церковного хору та оркестру філармонії велично звучала в залі палацу будівельників, де в той час проходили богослужіння. Зараз новоапостольські богослужіння проходять в церкві, збудованій на німецькі кошти на території парку металургів. Участі в перекладі богослужінь я більше не беру. Переклад ведеться російською мовою. "Молитва" не співається. Я свідомо так докладно зупинився на останньому епізоді, щоб в такий cnoci6 підкреслити, як важко було впроваджувати українську мову в практичну площину. До речі, друкувати матеріали було також проблемою. Тож я дуже вдячний Ніні Костянтинівні за допомогу. Згодом вона долучилась до практичних справ i ми разом поширювали друковані з її допомогою матеріали мовного, історичного характеру, зокрема, заборонений в радянські часи гімн "Ще не вмерла Україна", передвиборчі матеріали підтримуваного нами кандидата в президента тощо. Місцями поширення матеріалів були зупинки транспорту, ринки. На квітковому ринку, що біля універмагу "Україна", нас облаяли i ледве не побили. Для поширення матеріалів використовували також поштові скриньки житлових будинків, що було безпечніше. Ніна Костянтинівна співала також в xopi ТУМу "Запорозькі козаки". СТАН УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У НАШОМУ КРАЇЩе за часів Радянського Союзу було прийнято Закон про мови, в якому, зокрема, розписані терміни впровадження української мови в різних сферах життя. В ст. 10 Конституції України говориться, що державною мовою в Україні є українська мова. Але ні Закон, ні положення Конституції не виконуються в повній мірі. Запоріжжя заполонили російськомовні радіо i телебачення, у книгарнях переважає російськомовна псевдолітература. Військо, міліція, переважна кількість газет i журналів, учбові заклади, державні адміністрації, транспорт - залишаються російськомовними. Міста i містечка нашого краю рябіють чужомовною рекламою. Та й значна частина українців розмовляє не рідною, а російською, тобто, тепер вже іноземною мовою, якою часто-густо теж добре не володіє, а радше калічить її. А такою пасивністю влади у мовному питанні користуються імперські антиукраїнські сили, потужна "п'ята колона". Партії i партійки різного штибу наче наввипередки записують в свої програми необхідність надання російській мові статусу другої державної, що в разі реалізації означало б повне витіснення української мови з усіх сфер вжитку.Основними причинами такого стану неньки мови є низький рівень національної свідомості значної частини українців, відсутність державної програми та механізму реалізації положень Закону i Конституції, складна соціально-економічна ситуація, активні дії антиукраїнських сил, байдужість державних чиновників. ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВОПотрібні, як i в найскладніші періоди історії "Просвіти", заснованої 8 грудня 1868 року у Львові, напружені зусилля теперішніх i прийдешніх просвітян, всіх патріотів України, щоб повернути українському народові його мову, історичну пам'ять, його духовність.Рожко Ю.О., 6 березня 2005року,
Запоріжжя Перелік
1. Брошура "Первинний осередок товариства української мови "Запорозька Січ",
автор Рожко Ю. О. |
|||||||
|
||||||||