Останній період діяльності товариства "Просвіта" на Україні окреслюється 1917-1922 роками. Розглядатимемо його виключно за матеріалами держархіву Запорізької області.
Революційні події в Росії і на Україні сприяли виникненню великої кількості різних громадських організацій, у тому числі і культурно-просвітницьких.
Однією з таких організацій було українське товариство "Просвіта" міста Олександрівська (Запоріжжя), діяльність якого можна простежити за період з 13 травня 1917 по липень 1918 року.
В листі голови Ради товариства Назаренка в Олександрівську міську управу від 10 липня 1917 року з приводу передачі Народного дому "Просвіті" сказано: "На підставі параграфа № 1 Статуту товариство "Просвіта" ставить своїм обов'язком працювати для розвитку просвіти і добробуту українського народу, а також для його політичного виховання і взагалі для розвитку української національної культури...".
Не маючи власного приміщення, "Просвіта" вела активну боротьбу за Народний дім. В цитованому вже листі читаємо: "На великий жаль нам всім, українцям, Народним Домом керує якась комісія, яка до українського руху ніяких відносин не має. "Просвіта", взявши на себе великий тягар - освічення Українського народу в Олександрівську, котрого, безумовно, є більшість, має більш всіх моральне право на користування цим Домом і накладає надію, що міська Управа негайно передасть Народний дім Товариству".
Вимогу товариства за Народний Дім підтримали на об'єднаному засіданні 11 липня 1917 року міські організації української соціал-демократичної робітничої партії, української соціалістично-революційної партії, залізнодорожня українська організація Катеринославської залізниці куреня "Хортиця", українська залізнодорожня організація південних залізничних доріг куреня "Січ", а також делегати повітового селянською з'їзду, який відбувся 7 листопада 1917 року. В результаті в липні 1917 року "Просвіті" було спочатку надано в Народному домі приміщення для бібліотеки-читальні (безкоштовно), а потім, оскільки товариство взяло на себе нагляд за ремонтом залу і сцени Народного дому, воно отримувало право розпоряджатись і цими приміщеннями на період ремонту. В листі від 23 січня 1918 року до міської Управи "Просвіта" повідомляє, що "помешкання Народного Дому зайнято постійно у четвер, п'ятницю, суботу й неділю".
Але із установленням в м. Олександрійську Радянської влади (січень - березень 1918 року) цей будинок використовувався для потреб радянських установ. 3 відступом же червоних "Просвіта" знову повернулась в Народний дім. На листі до міської Управи від 18 липня 1918 року є додаток, зроблений олівцем про те, що "здание Народного дома по договору остается за обществом "Просвіта" по 1921 год".
Згідно з архівними документами товариство мало багато членів, при ньому працювали театральна, співоча та лекційна комісії, діяла бібліотека-читальня. Упродовж 1917-1918 років просвітяни влаштовували в міському саду платні гуляння на користь товариства. Вони мали власний кіоск на вулиці Соборній (проспект ім. Леніна) для продажу українських книжок, які користувались великим попитом, "Просвіта" порушила питання про спорудження в місті пам'ятника Т.Г.Шевченку, використавши для цього кошти, зібрані на пам'ятник царю Олександру ІІ.
23 жовтня 1920 року в Олександрівську була встановлена Радянська влада, а невдовзі в Народному домі розмістились музей та архів міста, які очолив відомий краєзнавець Яків Павлович Новицький. Сліди Олександрівської"Просвіти" таким чином втрачаються.
Відносно Гуляйпільської "Просвіти" є відомості про те, що вона існувала ще в 1916 році, оскільки в держархіві зберігаються документи гуляйпільських чоловічої та жіночої гімназій, які належали "Гуляйпольскому обществу "Просвещение".
Згідно з наявними документами, найбільше поширення знайшли "Просвіти" в Олександрівському, Гуляйпільському та Мелітопольському повітах. Можна з упевненістю говорити, що протягом 1917-1922 років в краї діяло 68 "Просвіт" (без врахування єврейських, караїмських та німецьких товариств), з них 22 українських, 11 російських, про решту маємо лише відомості, що вони існували, але яка була їх спрямованість - невідомо.
Ми зупинились на розгляді діяльності тих "Просвіт", які мали за головну мету відродження української нації. Вважаємо, що дослідження їх дозволить виявити основні закономірності й риси, притаманні діяльності цих організацій на східній Україні в цілому.
Взявшись за нелегку справу в роки, коли навкруги точилася кривава боротьба за владу, "Просвіта", певне, дійсно відчувала себе єдиним рятівником української мови, культури, духу нації. Чимало з тих "Просвіт" називали себе "Українськими товариствами "Просвіта", деякі з них носили імена Т.Г.Шевченка, В.Грінченка, Карпенка-Карого. Свою мету ці товариства бачили в тому, щоб "будити і задовольняти громадянство в справі освіти, морального і художнього виховання та фізичного розвитку й привчити громадян до громадської праці". (Балабинська "Просвіта"), в об'єднанні всіх сил на добробут українського народу (Благовіщенська "Просвіта"). А Мелітопольське товариство ставило собі за мету "проводити свою культурно-просвітню роботу в українських національних формах". При цьому одні "Просвіти"прагнули об'єднати навколо себе тільки українців, другі - людей різних національностей. Одні з них ледве налічували до 30 членів, інші мали понад 100.
Серед найбільш активно діючих товариств варто відзначити Катеринівську "Просвіту" Гуляйпільського повіту, яка мала при собі вісім хат-читалень, школу для ліквідації неграмотності серед дорослих, хор, драматичний гурток. книгозбірню, шестиструнний оркестр, гурток дитячих розваг, лекторський гурток, профсекцію - своєрідну ремісничу школу, де бажаючі могли опанувати бондарним, столярним та палітурним ремеслом. Проте в одному з документів відзначається, що хоч просвітяни працюють безкоштовно дні й ночі, викликаючи цим невдоволення рідних, селяни кажуть про них, що вони "дурня корчать".
Діяльність "Просвіт" вимагала певних коштів. Вони складалися здебільшого з членських внесків, зборів від вистав, пожертв, видавничої діяльності.
Особливу увагу приділяли товариства створенню книгозбірень (бібліотек), комплектуванню їх відповідною літературою та кадрами. Так в 1921 році Мелітопольська "Просвіта" ім. Б. Грінченка підняла питання про створення у місті Центральної повітової української бібліотеки. Сама ж "Просвіта" мала до-сить велику бібліотеку, яка налічувала 1240 українських книжок. Серед архівних документів іноді трапляються переліки книг просвітянських біблотек-читалень. І можна позаздрити тому, які прекрасні книги по історії України, незважаючи на всі труднощі, були зібрані в цих бібліотеках. Варто назвати лише твори Д Яворницького та М.Грушевського. Драматичні гуртки "Просвіт" ставили п'єси Т Шевченка, І.Котляревського, Квітки-Основ'яненка і М. Кропивницького
Із ушануванням пам'яті великого Кобзаря пов'язана діяльність багатьох "Просвіта". Так, члени Балабинського товариства у 1920 році отримали дозвіл на закладку 25-26 лютого біля церкви пам'ятника Т. Г. Шевченку (подальша доля його невідома). А ось звіт Янчекракської "Просвіти" в Олександрівський політвиконком від 23 березня 1921 року. "В честь годовщины рождения Тараса Григорьевича Шевченко Товариществом был устроен бесплатный вечер... Здание театра (где праздновалась годовщина) было украшено плакатами с изречениями, взятыми из "Кобзаря" Шевченко и проч. Председатель комячейки т.Думчев, увидя изречение "Борітеся - поборете" и истолковав это по-своему, заявил, что это лозунг левых эсеров, заявив, что примет меры...Украшение же театра в украинском стиле дало повод местной комячейке назвать нас самостийныками и пр."
Хто ж становив основу "Просвіт" у нашому краї?
Переважно це були представники місцевої інтелігенції (вчителі, лікарі), були серед них робітники, селяни, чимало молоді, в тому числі і комсомольців, поки комсомол не виділився у більш згуртовану структуру. Як правило, "Просвіти" були безпартійними товариствами.
Сподівання й надії, які мала українська інтелігенція в роки революції і громадянської війни, просвітницька діяльність різних гуртків і товариств позначилась певним чином і на педагогічній роботі в школах. Ось як пропонувала проведення революційних свят в Твердохлібівській єдиній радянські трудовій школі вчителька Марія Лисюк: 1. Розповідь біографії Т.Г.Шевченко. 2. Хор співає "Ще не вмерла Україна" та "Заповіт". 3. Постановка п'єси "Тарас Бульба"...
Говорячи про діяльність "Просвіт", не слід забувати про те, в яких умовах їм доводилось працювати. Варто лише нагадати, що в 1917-1920 роках на Запоріжжі з боями, змінюючи одне одного, пройшли війська Центральної Ради, австро-німці, білогвардійці Дроздовського, війська гетьмана Скоропадського, петлюрівці, денікінці, махновці, врангелівці У жовтні 1920 року було встановлено Радянську владу. Про труднощі того часу свідчить звіт товариства "Просвіта" села Павлівка Олександрівського повіту за 1919 рік. "Минулий 1919 рік був надзвичайно ненормальним..., позаяк місцева влада часто мінялась між більшовиками і махновцями, які дивились на все українське, як і на "Просвіту" особливо, як на щось контрреволюційне і шкідливе для їх існування, через що навіть вистави небезпечно було улаштовувати... Друга ж половина 1919 року була цілком мертва для "Просвіти", позаяк нова влада "білих" ще гостріше поставилась до українського питання, маючи своїм лозунгом "Єдина, Велика, Неділима". Тільки в кінці грудня, коли влада "білих" скінчилась і на її місці з'явилась Радянська влада з лозунгами "Незалежної України", тоді тільки для "Просвіти" на деякий час з'явилась можливість культурної праці".
... У 1921 - 1922 голодних роках чимало товариств "Просвіта" змушені були розпуститись або значно скоротити свою діяльність.